|
МАЛИНА. МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Малина (Rubus idaeus L.) відноситься до чагарників. її стебла живуть близько двох років, підземна частина багаторічна.
Коренева система представлена кореневищем і додатковими коренями, що виростають з нижніх частин підземних стебел і відходять від них на 1,5—2,0 м в радіусі. Основна маса коренів розміщується в шарі ґрунту 10—40 см. Окремі корені можуть проникати на глибину 1,5 м і більше, постачаючи рослині воду та додатковими мінеральними речовинами в критичні періоди росту і плодоношення.
Особливістю підземної частини малини є наявність великої кількості адвентивних бруньок і етильованих пагонів на додаткових коренях. Бруньки формуються здебільшого в середині літа. Вони мають вигляд горбочків, які до осені можуть проростати у вигляді етильованих стебел на 5—8 см у ґрунті. Навесні з них проростають кореневі паростки з власними кореневищем і коренями.
Пагони
З бруньок, розміщених на кореневищі, проростають пагони заміщення. У молодих рослин в перший рік, як правило, формується один пагін заміщення, в наступні роки їх відростає два—три, а починаючи з 4—5-річного віку в основі кожного минулорічного стебла відновлює ріст лише одна брунька. Тобто, в силу старіння кореневища, окремі його розгалуження відмирають і кількість пагонів заміщення зменшується.
Цикл розвитку надземної частини малини дворічний. У перший рік однорічне стебло закінчує ріст і в пазухах листків закладає плодові бруньки. На наступний рік стебла вгору вже не ростуть, а утворюють листки та плодові гілочки з квітками і ягодами. Після плодоношення, в кінці вегетаційного періоду, стебла відмирають.
Ріст молодих пагонів на протязі вегетації протікає помірно, але найбільш інтенсивно вони ростуть навесні і це залежить від фенофази розвитку, погодних умов, обробітку ґрунту і його поживного режиму тощо. До початку достигання ягід висота пагонів складає 70—80 % їх кінцевої висоти. За оптимального розвитку молодих пагонів ріст їх закінчується до початку вересня. Характерно, що пагони заміщення закінчують ріст раніше від кореневих паростків, внаслідок чого мають більш підвищену зимостійкість. Але ця закономірність проявляється тільки за умови, якщо кореневище не старіше шести років.
Пагоноутворююча здатність рослин малини є основним сортовим показником, але в значній мірі залежить від типу ґрунту, його родючості, вологозабезпечення, по-годних та інших умов. При вирощуванні малини віддають перевагу сортам з помірною кількістю пагонів заміщення в кущі і низькою паростко-утворюючою здатністю. Надлишкові кореневі паростки значно знижують продуктивність рослин.
ВІДНОШЕННЯ ДО УМОВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
В житті рослин малини важливу роль відіграють екологічні фактори, до яких належать світло, тепло, вода, ґрунт тощо. Однак вимоги різних сортів до зовнішніх умов середовища неоднакові. Тому слід враховувати комплекс екологічних чинників при виборі сорту та технології вирощування культури, що є необхідною умовою одержання високого врожаю.
Температура. Реакція рослин на температурний режим періоду вегетації залежить від біологічних особливостей сорту та умов його вирощування, а потреба в теплі змінюється в залежності від фази розвитку і спокою. Так, до початку цвітіння сортів раннього терміну достигання, потрібна сума активних температур понад 10 °С 585—600 °С, для сортів середнього строку — 655—670 °С та для пізніх — 675—700 °С. На цей час минають весняні заморозки, і тому квітки практично не пошкоджуються ними. Але при поверненні холодів та заморозків підмерзають верхівки однорічних пагонів, а інколи і бутони та квітки.
Світло. Малина досить світлолюбна культура. При нестачі світла відбувається витягування пагонів, які затіняють плодоносні стебла, період їх росту затягується, погіршуються умови підготовки до зимівлі. Плодові гілочки в умовах затінення також затягують ріст, подовжується період достигання ягід, якість яких значно погіршується. За таких умов порушується метаболізм і рослини стають менш стійкими до ураження хворобами та пошкодження шкідниками. Важлива роль світла і в пізньо-літній та ранньоосінній період. Скорочення світлового дня в цей час та поступове зниження температури сприяють гальмуванню росту пагонів і підготовки їх до стану спокою. Світловий режим можна покращити різними способами: розміщенням рослин, направляючи ряди з півночі на південь; встановленням опор; своєчасним вкороченням пагонів; обмеженням ширини плодоносних смуг і нормуванням густоти насаджень.
Волога. Малина виділяється серед ягідників високою чутливістю до нестачі вологи. Це пояснюється неглибоким заляганням кореневої системи і великою листовою поверхнею, що випаровує багато води. Найбільша потреба рослини у воді під час цвітіння та на початку достигання ягід. Нестача вологи в цей період призводить до зниження темпів росту пагонів, квітки недорозвива-ються, ягоди дрібнішають, плодоношення закінчується передчасно. Відхилення від оптимального режиму зволоження (близько 80 % НВ) в пізньолітній період порушує стан визрівання тканин і пагонів, чим знижує їх зимостійкість.
Разом з тим, кореневища і корені не витримують тривалого (6—9-денного перезволоження). При 3—5-денному затопленні талими чи дощовими водами корені рослин задихаються, загнивають і відмирають. Ґрунтові ж води повинні залягати не ближче 0,8—1,5 м від поверхні ґрунту. Для малини найбільш сприятливим є рівномірне випадання 700—750 мм опадів протягом року.
Малина має підвищені вимоги і до вологості повітря. Жара і посуха повітря в період вегетації, навіть при надлишку вологи в ґрунті, викликають пошкодження найбільш чутливих тканин, засушують і деформують ягоди, різко знижують урожай і його якість. Повітряна посуха (відносна вологість повітря менше 40%), навіть з родючими ґрунтами та при регулярних поливах, не дозволяє одержати високі врожаї малини. Проте при вирощуванні ремонтантних сортів, що плодоносять в кінці літа — на початку осені, коли встановлюється оптимальна вологість повітря, можна одержувати регулярні і повноцінні врожаї.
Ґрунти. Малина вимоглива до ґрунтів та їх родючості. Розміщувати плантації малини краще на легких за механічним складом і достатньо родючих ґрунтах. Одні сорти добре розвиваються на суглинкових і глинистих ґрунтах (Новость Кузьміна), інші на супіщаних (Новокитаївська).
Реакція ґрунтового розчину істотно не впливає на продуктивність культури. Однак рослини погано ростуть на занадто кислих та лужних ґрунтах. Перевагу віддають ґрунтам з реакцією ґрунтового розчину рН 5,7... 6,5.
Кращими є сірі опідзолені, чорноземні, дерново-підзолисті та буроземні ґрунти середньої щільності легкосуглинкового та супіщаного механічного складу, які забезпечені достатньою кількістю поживних речовин та вологою. У взаємозалежній системі «клімат — ґрунт — плодова рослина — технологія вирощування» кожен із цих елементів відіграє важливу роль в економічній ефективності вирощування. У сприятливих для культивування малини ґрунтово-кліматичних умовах важливо підібрати господарсько-цінний сорт, а технологічними заходами домогтися підвищення його продуктивності.
|
